«Життя після темряви: історія Валентини про боротьбу, втрати та надію»

Кожна історія важлива, адже вона розповідає не лише про особистий досвід жінки, а й може стати дороговказом для інших жінок з наркозалежністю на шляху до життя без вуличних наркотиків. Розповіді про подолання труднощів, біль і надію мотивують, надихають і показують, що вихід є завжди.

Ми познайомилися з Валею в кімнаті «Матері та дитини» у місті Київ. Жінка прийшла до соціальних працівників привітатися та порадитися з психологинею проєкту. Жінку звати Валентина, і вона погодилася розповісти свою історію, яка згодом привела її на сайт ЗПТ та в проєкт.

– Я виїхала з Херсонської області, з лівого берега Олешок. Ця частина України нині під окупацією. Там залишився мій будинок і все, що я здобувала важкою працею. Я їздила на заробітки в Європу, а потім ці кошти вкладала в облаштування будинку, ремонти.

– Коли ви почали вживати?

– Це був опіум. В ті часи це було модно, і мені дали спробувати. Молодь (сміється- автор). Це було типу круто. Мені тоді було 17 років, я працювала офіціанткою. Я тоді захворіла, і подруга каже: «Ну, спробуй, кажуть, лікує грип». І я спробувала. Це було вау! Я ж працюю офіціанткою — на роботі швидкий темп, приходиш додому — все встигаєш, а ще вдома багато справ. От так почала колотися. Насправді колотися я дуже боялася. Знаєте, у мене досі залишилися вени. І я хвилювалася, коли бачила, що вони зникають, бо дуже цього боялася. Як тільки помічала цей процес, одразу припиняла.

– Це завдяки лікарям чи самостійно?

– Самостійно. Лікарню не відвідувала і взагалі ні до кого не зверталася. Часто так було – то вживала, то припиняла. Потім народила старшу доньку і знову кинула. Зараз моїй доньці Вікторії 23 роки, вона мешкає в Албанії з хлопцем. На початку війни ми всі були там разом, але я повернулася. У неї все гаразд.

– Це донька від першого чоловіка? Бо я знаю, зараз у вас другий чоловік.

– Так, це донька від першого шлюбу. Завдяки першому чоловіку я покинула наркотики. Він поставив ультиматум: «Валя, або наркотики, або сім’я». Звичайно, я обрала сім’ю. Протягом нашого шлюбу я нічого не вживала — це десь понад 10 років. Коли моїй доньці було 3 роки, я потрапила у місця позбавлення волі.

– За що?

– Я дуже побилася з дівчиною, під час бійки вона вдарилася скронею і в лікарні померла від травми. Я не збиралася її вбивати.

– Ви себе за це картаєте?

– Ні, вона мені навіть не сниться. Там також була часткова безвідповідальність лікарів, коли вона потрапила до лікарні. Я не навмисно її вбила. Відсиділа 7 років.

– Ваш чоловік дочекався вас?

– Ні, мене зустріли мама і брат. Чоловік пішов до кращої подруги. Я недовго була біля них, бо дуже посварилася з братом і вирішила піти. В пориві емоцій сказала: «Я всім доведу, що можу, і все». У мене залишився бабусин будинок, я залишила Віку з мамою, щоб поїхати подивитися і облаштуватися там. Це була холодна зима.

Я приїхала в будинок у селі, там був холод, не було вікон. Я пам’ятаю, забила їх і так переночувала. Наступного дня влаштувалася на роботу в іншому місті. Взяли, не дивлячись на те, що я відсиділа. Знаєте, чутки швидко розходяться. Я працювала, почала робити ремонт у будинку. І тут з’явився мій другий чоловік. Провели ніч, і він залишився. Я пішла рано на роботу і сказала: «Закриєш двері, ключ поклади там, і до побачення». Ввечері повертаюся з роботи — він вдома. 

– Ви почали жити разом?

– Так. Він не пив, не вживав. Все було добре. Хоча моя мама була не в захваті, казала, що він альфонс і я ще багато побачу і проплачу. Потім я завагітніла Ангеліною — це моя друга донька. Я працювала, старалася, а він сидів вдома. Думала: ну окей, я працюю, а він по дому має купу справ. Хоча він і не дуже старався. Я їздила на заробітки в Європу, подруга дивилася малу, а потім я дивилася її сина. Так заробляла гроші. Потім він почав систематично вживати алкоголь. Я не дуже цього терпіла, часто йшла від нього.

– Коли ви знову почали вживати?

– Це вже тарпилось після війни, коли переїхала в Київ. Мій другий чоловік був тут задовго до війни, приїхав працювати. Ми були за кордоном з Ангеліною (середньою донькою- автор). Вона дуже хотіла до тата, і я поїхала, хоча старша донька дуже проти, щоб я поверталася до нього і в Україну. Я приїхала і побачила, що з ним щось не так, він уже вживав солі і хотів, щоб я їх спробувала. На певний час я підсіла на них.

– Ви розуміли, що це біда?

– Як будь-яка нормальна жінка, я зрозуміла, що це біда і що є діти, які дивляться. А він мене ще й бив. І зараз також. Я втекла з Ангеліною в Миколаїв. Там жили в кімнаті для переселенців. Познайомилася з чоловіком, але згодом повернулася в Київ. Мала дуже плакала за ним. Тут народила Ніну. Мене крутило, і я спробувала вуличний метадон. Почала стрімко втрачати вагу. Потім мій знайомий каже: «Валя, іди на терапію, там тобі допоможуть».

– Вам знайомий допоміг потрапити на програму?

– Так.

– Скільки ви вже на ЗПТ?

– Вже більше 5 місяців і відвідую кімнату «Матері та дитини» біля сайту.

– У вас якось змінилося життя?

– Так. По-перше, тут величезна підтримка. Ви самі бачили — мене запитують, як я, який мій стан, як мої відносини з чоловіком, лікування. Я приходжу сюди поговорити, поплакатися, отримати підтримку. Зараз активно відвідую психологиню, бо хочу піти від чоловіка, від постійного приниження та знущань. Нещодавно пройшла обстеження, на жаль, виявили багато хвороб, і по жіночій частині також. Тут мені допомагають лікуватися. Зараз моя ціль — забрати дітей і втекти від нього, продовжувати терапію.

– Ви відвідуєте психолога систематично?

-Так, спілкуюся з психологинею Ірою щотижня. Завдяки людям тут я зрозуміла, що не потрібно боятися звертатися по допомогу. Коли важко, треба дзвонити у двері — десь хтось почує. Самотужки важко впоратись.

– Ви дійсно відчуваєте підтримку?

– Так, мене чують. Якщо щось станеться з моїми дітьми, знаю, що мене підтримають і відстоятимуть мої інтереси, бо знають, що діти завжди зі мною, а не з ним (чоловіком – автор).

– Це правда, що дуже важливо мати поруч людей, які не ставитимуться до тебе з дискримінацією чи стигматизацією, а просто запитають: «Як ти?»

– Так, вони (працівнийики кімнати та лікарі сайту ЗПТ – автор) приймають мене такою, яка я є. Я завжди кажу, як є, не брешу. Я хочу, щоб мою історію почули жінки, яким потрібна допомога та підтримка, які вагаються, бояться, не довіряють. Ставайте на програму ЗПТ, відвідуйте такі кімнати, адже тут є підтримка, медична та психологічна допомога. Вам буде легше долати шлях від наркотиків до простого і щасливого життя без них. Тут ви — жінка, людина, повноцінна без дискримінації та упереджень.

Кімнати «Матері та дитини»

Київ +380675003487 пров. Деміївський, 5 А

Львів +380675003716 вул. Богдана Лепкого, 8

Одеса +380675003548 вул. Отамана Головатого, 30

Кривий Ріг +380675006974 вул. Дишинського, 27

Дніпро +380675006978 вул. Новосільна, 1

 «Зелена кімната» для жертв насильства всіх гендерів

Дніпро +380675006971 вул. Канатна, 17

Кімнати «Матері та дитини» діють у межах проєкту #CoMPSS, який реалізує Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок ВОНА за підтримки Альянс громадського здоров’я Alliance for Public Health за фінансування L’Initiative і підтримки Expertise France.