Вона дивилась на себе у дзеркало, але не бачила себе. На неї дивилося щось синє та розпухше. Губи розбиті, ніс… “Божечко, дай божечко, щоб хоч не зламав…. не зламав, слава Богу”, – шептала про себе жінка.

“Так у мене починався останнім часом майже кожний ранок. І це було так, ніби то вже не я, а сама… Я просто дивлюся на себе збоку, як в кіно. З тією різницею, що 3D було ну дуууже відчутним. Після смерті свого чоловіка я відчайдушно шукала чогось(чи когось), хто б мені допоміг, закрив собою порожнечу, яка просто пожирала мене зсередини. І зустріла його…

І з початку все було норм – почали потихеньку будувати життя, я переїхала до нього, бо свого житла ніколи не мала. У нас бували такі вечори, коли ми мовчали, і нам було добре, а іноді спілкувались, обговорювали кіно чи серіал. Жили як люди. Та це скінчилось в один день. Раптом. Ми часто ходили з друзями на вихідних на пиво чи на якусь вечірку, випивали і все було норм. Але, якось, коли ввечорі ми повернулись додому, він почав мене дражнити, що я веду себе недостойно та нескромно, фліртую з всіма, і йому за мою поведінку соромно. І взагалі, краще мені змінити свою «звичайну» поведінку.

Якась “стрьомна” вийшла розмова, я так і не зрозуміла, що до чого… А дарма! Одного вечора він прийшов додому напідпитку і сказав, мовляв дізнався, що я шалава… Що переспала з всім містом… А потім посипались удари….

Я навіть не пручалася, бо була у ступорі…Після цього інциденту, на ранок, я зібрала речі, та він, звісно, просив пробачення, квіти, коліна, не буду зовсім більше ніколи-ніколи….

Та цей епізод повторювався постійно. Постійно!!! Після кожного побиття! Майже слово в слово… Після такої кориди я тижнями сиділа дома, щоб ніхто, не дай Бог, не побачив моє обличчя. Та все одно, на роботі дівчата почали замічати, що щось відбувається – то синячок жовтуватий поганенько замазала, то пальці забинтовані, то кульгаю…

Мені, чомусь, було дуже соромно, якщо хтось про це дізнається, а чому – не знаю. Соромно чого, що я безхарактерна?! Що я кожного разу сподіваюсь, що то було в останнє? Що мене паралізує страх і я не знаю як мені бути самій і де? І що скажуть люди?!”

Але не сьогодні… Сьогодні вранці в ній щось змінилось і вона ясно ПОБАЧИЛА у дзеркалі себе – всі свої синці і шрами, згадала пальці, що неправильно зрослися, відбиті нирки, зламаний ніс, струс мозку…

Вона взяла наплічник, кинула туди документи, щось з косметики, вдягнула куртку і вийшла, щільно закривши за собою двері. Вона ще не знала куди вона йде, але точно знала про себе одне – більше ніколи вона не хоче і не буде дивитися на відображення своїх синців. Тепер вона буде дивитись на СЕБЕ – впевнену, самостійну і щасливу.

“Тепер вона перебуває у безпеці”, – підсумувала Марія Піджара.