“Шквал звернень” – це те, з чим зараз працює в Чернівцях параюристка, регіональна координаторка Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок ВОНА Владислава Мелентій.

“Ми об’єдналися в сильну спільноту, яка допомагає відстоювати право наркозалежних на повноцінне життя в суспільстві. Активісти та лідери громадських організацій докладають величезні зусилля, щоб в нашій країні мав місце прогресивний європейський підхід в реалізації програм ЗПТ. А що ж ми маємо на окремих сайтах? Ми мотивуємо людей до участі програмі, радіємо змінам, а деякі лікарі чіпляються за улюблені методи старезної наркополітики, прикриваючись висловом “на розсуд лікаря”. Через зневажливе ставлення з боку медперсоналу чимало пацієнтів залишають програму”, – оборюється Владислава.

“До мене за допомогою звернулося двоє стабільних пацієнтів замісної терапії – чоловік та жінка. Вони втратили роботу через те, що були переведені з самостійного прийому препарату на щоденний. Спочатку розповім про жінку: вона є пацієнткою ЗПТ вже 12 років. Неконфліктна, працевлаштована, – я можу довго перераховувати її позитивні риси. Але вік бере своє: у жінки, за її словами, “прихопило серце”. Щоб полегшити свій стан, вона випила медичний препарат “Барбовал”. Як результат, тепер вона змушена відвідувати кабінет видачі щодня. Слухати пояснення пацієнтки лікар навіть не захотів”, – розповіла Владислава.

“Чоловіка, який не порушував правил участі у програмі, “зняли” з отримання препарату для самостійного прийому через привід в поліцію, інформацію про який, медпрацівники, наче б то, занесли до картки пацієнта. Я не випадково кажу “наче б то”, бо ми з пацієнтом, з цими записами ознайомитися не змогли. Медпрацівники нам відмовили, посилаючись на те, що це є лікарська документація і показувати її нам ніхто з них не зобов’язаний. Звичайно ж, з цього приводу було написане звернення. До речі, сам привід до поліції ніяк не був пов’язаний з наркотичними засобами”, – розповіла наша активістка.

“Ще одна типова ситуація полягає у тому, що раз на тиждень усі пацієнти, які отримують препарат “на руки”, мають прийти на сайт та випити у присутності лікаря своє дозування. При цьому люди змушені порушувати звичний графік прийому ліків. Медики ж, дивлячись на пацієнтів, лише цікавляться: чому дехто має такий нездоровий вигляд”, – обурюється Владислава.

“Звертають до мене й учасники програми, яких примусово переводять з одного замісного препарату на інший. Таких випадків чимало, але писати звернення погодився лише один чоловік. Його перевели з бупренорфіну на метадон після того, як тест показав у сечі амфетамін. Це ніби свого роду покарання”, – розповіла наша параюристка.

“Мені б дуже хотілося, щоб лікарів, які рахуються з пацієнтами, обговорюють з нами план лікування, ставало більше. Зараз такі професіонали – на вагу золота. Дуже прикро, коли учасник програми виходить з кабінету знервований і в поганому настрої. Водночас, взаємна повага позитивно впливає на прихильність до лікування”, – упевнена Владислава.