Ми завжди відкриті до співпраці — особливо коли йдеться про студенток і студентів, які хочуть побачити роботу громадської організації не лише з підручників і лекцій, а безпосередньо зсередини.

Цього разу своєю історією поділилася Кароліна Бондаровська  — студентка магістратури спеціальності «Соціальна робота» Києво-Могилянської академії.

 Вона проходила практику у Всеукраїнському об’єднанні наркозалежних жінок «ВОНА» та досліджує гендерночутливі підходи у роботі з жінками, які мають досвід залежності.

— Чому ви обрали соціальну роботу та саме тему гендерночутливих підходів❓

— Якщо чесно, спеціальність я обрала майже випадково. На момент вступу навіть не до кінця розуміла, що таке соціальна робота.

Під час навчання почала більше знайомитися з роботою з різними групами населення. Окремого курсу про роботу з людьми, які мають залежність, у нас не було, але ця тема періодично виникала в обговореннях. Наприкінці другого курсу я зрозуміла, що знаю про наркозалежність катастрофічно мало, і вирішила писати про це курсову роботу.

Моя наукова керівниця не працювала з людьми, які мають залежність, тому поставила умову: пов’язати тему з жінками. Так усе й почалося.

Спочатку я досліджувала фактори, які можуть сприяти виникненню залежності саме у жінок. Потім дипломна робота була присвячена гендерночутливим підходам у реабілітації.

Про це потрібно говорити більше й досліджувати цю тему глибше. Значна частина наявних досліджень історично була зосереджена на чоловіках. Даних про жінок відчутно бракує. А жінки заслуговують на таку ж увагу — і в дослідженнях, і в системі допомоги.

— Що найбільше вплинуло на ваше рішення продовжувати досліджувати цю тему❓

— Спочатку — моя наукова керівниця. А потім — люди, які вже працюють у цій сфері.

— Коли я писала диплом, брала інтерв’ю у представниць різних організацій. Перше інтерв’ю було дуже складним. У відповідях працівниці реабілітаційного центру звучали стереотипи про жінок: що вони «самі винні» і що окремі гендерночутливі підходи їм не потрібні.

Після цієї розмови я серйозно засумнівалася, чи роблю взагалі потрібну справу.

А потім я прийшла на інтерв’ю до Тетяни Лебідь, директорки ВОНЖ «ВОНА». Це була зовсім інша розмова. Ми говорили кілька годин. Я вийшла з неї з великою кількістю нових знань і бажанням працювати далі.

Тетяна показала мені, що ця тема справді потрібна і що є люди, готові її розвивати. Побачивши цю енергію та запал, я захотіла стати однією з таких людей.

Що більше особистих історій жінок я дізнавалася під час дослідження, то більше переконувалася: вони потребують допомоги. І навіть якщо хтось продовжує говорити, що «вони самі винні», я знаю, що це не так, і хочу доводити це іншим.

— Яким ви бачите свій професійний шлях після завершення навчання❓

— Я хочу бути дослідницею. Гендерночутливі підходи, як і загалом робота з людьми, мають ґрунтуватися на дослідженнях і доказових підходах.

І, звісно, хочу працювати з жінками, які мають залежність, — не лише досліджувати їхній досвід, а й безпосередньо бути поруч.

Водночас я розумію, що в цій сфері багато організацій працюють за принципом «рівна — рівній». Я не маю власного досвіду залежності, тому не знаю, наскільки легко буде знайти своє місце в такій роботі та здобути довіру клієнток.

Але я сподіваюся, що місце для дослідниці й фахівчині без власного досвіду залежності також знайдеться.

— Якими були ваші очікування від практики у ВОНЖ «ВОНА»❓

— Чогось конкретного я не очікувала, але точно знала, що хочу проходити практику саме тут.

Я довіряю організації й була впевнена: яке б завдання мені не дали, воно буде потрібним і важливим. Хотілося лише, щоб це відчувалося не тільки мною, а й самою організацією.

Зрештою практика повністю відповідала моїм професійним та дослідницьким інтересам. У дружній атмосфері професійні завдання виконувати легше. Мені було цікаво, корисно, і я відчувала підтримку команди.

— Що ви виокремили для себе у роботі ВОНЖ «ВОНА»❓

— Перше й дуже важливе — правова підтримка «від своїх». Параюристки працюють безпосередньо там, де жінки найбільше потребують допомоги, допомагають розібратися у своїх правах, а не просто розповідають про них абстрактно.

Друге — адвокація. Організація створена самими жінками, які живуть із наркозалежністю, тому її голос у діалозі про гуманну наркополітику звучить інакше. Це не просто розмова «про них», це голос самих жінок.

Третє — комплексна підтримка здоров’я: психологічна допомога, профілактика ВІЛ, гепатитів, запобігання передачі інфекцій від матері до дитини, проєкти на кшталт #CoMPSS. Тобто підхід, який не зводить жінку лише до її залежності, а бачить її цілісно.

Окремо важливою є робота з інформаційним простором. Організація свідомо працює з медіа, щоб про жінок, які вживають наркотики, говорили без стигми.

Мене як дослідницю особливо вражає, що ця робота відбувається по всій країні. Це не одна успішна ініціатива в столиці, а системна мережа.

 —У чому, на вашу думку, специфіка роботи з жінками, які мають залежність❓

— Одна з головних особливостей — подвійна стигма.

Жінку засуджують не лише через сам факт залежності, а й через те, що вона нібито не відповідає очікуванням суспільства щодо того, якою має бути «хороша мати», «хороша дружина» чи «пристойна» жінка.

Тому соціальна робота з цією групою — це часто робота з травматичним досвідом, насильством і водночас зі стигмою, яку жінки можуть переживати навіть усередині себе.

Багато хто боїться звертатися по допомогу саме через страх осуду.

— Які гендерночутливі підходи ви вважаєте найбільш ефективними❓

— Найважливіше — бачити жінку цілісно, а не зводити її до діагнозу чи факту залежності.

Залежність — це те, що з людиною відбувається, але це не визначає того, ким вона є.

Серед конкретних підходів я б назвала травма-інформований підхід, врахування материнства, групи підтримки лише для жінок, можливість обирати стать спеціаліста, з яким працюєш, і підтримку «рівна — рівній».

Особливо важливо, щоб жінка не мусила обирати між лікуванням і материнством. Простори на кшталт кімнат «Матері та дитини» дають можливість отримувати допомогу й водночас залишатися поруч зі своєю дитиною.

Не менш важливим є відчуття безпеки. Якщо жінка не може обрати, з ким говорити про травму чи досвід насильства, довіра може просто не виникнути.

А підтримка «рівна — рівній» дає можливість бути поруч із людиною, яка сама пройшла подібний шлях і не дивиться зверхньо.

І все це має бути не окремими ініціативами чи заслугою кількох ентузіастів, а системним підходом організації.

Саме це я побачила у ВОНЖ «ВОНА».

— Як змінилося ваше бачення наркополітики та системи допомоги після практики❓

— Практика дала мені те, чого не могли дати самі дослідження й тексти, — реальний, живий контекст.

Я побачила зсередини, наскільки багато в цій сфері тримається на людях та організаціях, які продовжують робити свою роботу навіть за умов нестачі фінансування та постійної необхідності доводити її важливість.

Під час практики я працювала над комунікаційною стратегією щодо продовження фінансування. Це дуже наочно показало, наскільки крихкою може бути навіть якісна система допомоги, якщо вона залежить переважно від грантового фінансування, а не має сталої державної підтримки.

Тому моє бачення змінилося не стільки в розумінні того, що правильно робити, скільки в усвідомленні, наскільки важливо забезпечувати стабільність організацій, які надають допомогу.

— Що було для вас найціннішим у практичному досвіді❓

— Найцінніше — можливість застосувати те, що раніше було для мене лише теорією та дослідженнями на папері.

Робота над комунікаційною стратегією навчила мене дивитися на тему не тільки з дослідницького, а й із дуже практичного боку. Недостатньо просто вірити, що тема важлива. Треба вміти показати її значення так, щоб у це повірили й ті, хто ухвалює рішення про фінансування.

І, звичайно, дуже цінною була команда. Атмосфера, у якій я почувалася не просто «студенткою на практиці», а людиною, чия робота справді має значення.

Можливо, саме це і є одна з найважливіших речей, яку можна отримати під час практики: не лише нові знання, а й розуміння того, де ти хочеш бути далі.

Діяльність Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» реалізується за фінансової підтримки Альянс громадського здоров’я Альянс громадського здоров’я Alliance for Public Health в рамках реалізації програми «Стійка відповідь на епідемії ВІЛ і ТБ в умовах війни та відновлення України», яка впроваджується за підтримки Глобального фонду.