“Представниці спільноти жінок ЖЖН разом Всеукраїнське об’єднання людей з наркозалежністю “ВОЛНА”, іншими партнерами/ками, пацієнтами/ками ЗПТ, вкотре підтримали адвокаційну кампанію, щоб нагадати про проблеми наркозалежних людей в Україні, – відзначила директорка ВОНЖ “ВОНА” Тетяна Лебедь. – На жаль, у зв’язку з війною, акції відбулися виключно у регіональному форматі та без масової залученості активістів/ок через постійні ракетні обстріли”.
Наркозалежні жінки через війну стали ще більш вразливими, оскільки саме на їхні плечі лягли проблеми з переїздом у інший регіон чи закордон. Крім їжі та нагальних потреб із житлом, часто жінка має одноосібно дбати про дітей та батьків/родичів похилого віку. У такий складний час жінкам зі спільноти ЖЖН просто не вистачає часу на піклування про своє здоров’я та лікування ВІЛ/СНІДу, вірусних гепатитів, туберкульозу, інших захворювань. Часто представницям спільноти, навіть, у воєнний час, відмовляють у медичній допомозі через діагноз “наркозалежність” та завдають дискримінаційних образ і докорів. У Сімейному кодексі все ще є дискримінаційна стаття (ст. 164), що дозволяє вилучення дитини виключно через діагноз “наркозалежність”. Неодноразово цей факт був використаний родичами/батьками, щоб забрати дитину у матері. Складнощі з отриманням ліків – замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) та антиретровірусної терапії (АРТ). У деяких регіонах, наприклад, через релігійність громад та інші регіональні особливості – ці сервіси не надаються або надаються у обмеженій кількості, особливо у невеликих містечках. Проблеми з працевлаштуванням нарkозалежних жінок. Ще до війни було мало роботодавців, які адекватно ставилися до ЖЖН, та хотіли нас бачити у своїх колективах. Зараз ситуація у зв’язку з війною та економічною кризою, ще більше погіршилася. Цей факт робить ЖЖН залежними від своїх партнерів та родичів. А як відомо, фінансова залежність провокує домашнє та гендерно орієнтоване насильство, особливо під час війни, коли люди живуть у складних умовах.
