Ми — представниці Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА», проголосивши цей Маніфест, хочемо стати видимими для українського суспільства та актуалізувати низку нагальних проблем, з якими щодня стикаються жінки з наркозалежністю. Адже пандемія коронавірусу стала складним випробуванням для представниць нашої спільноти, що налічує близько 115 тисяч жінок.
1. Коронавірусні обмеження ще більше погіршили становище жінок, які постійно зазнавали домашнього насильства. Під час карантину кожній із нас довелося тривалий час перебувати у замкненому просторі разом із чоловіком, дітьми, родичами. Це викликало нову хвилю насильства щодо жінок, які живуть із наркозалежністю. Ще до карантину кожна третя опитана наркозалежна жінка вважала себе жертвою домашнього насильства (психологічного, економічного та фізичного). І більшість із нас не звертаються по допомогу в поліцію, оскільки бояться ще гірших проблем через свій діагноз. Цього року наші параюристки зафіксували зростання насильства ще на 30%, незалежно від регіону проживання.
2. Транспортні проблеми ставлять перед нами, учасницями програми замісної терапії (ЗПТ), складний вибір: АБО догляд за дітьми, АБО візит за ліками. Сьогодні, на жаль, пункти видачі замісної підтримуючої терапії (ЗПТ) зазвичай розташовані далеко, і ми — пацієнтки програми ЗПТ, вимушені долати десятки кілометрів. До того ж місця видачі препаратів не пристосовані для візитів із дітьми. Тому, якщо стоїть вибір діти або ліки – ми обираємо дітей, жертвуємо своїм здоров’ям і залишаємося без препаратів ЗПТ.
3. Кожна з наркозалежних жінок ризикує втратити дітей через дискримінаційні норми у Сімейному кодексі (ст.164. п.4). Йдеться про втрату батьківських прав тільки через графу з діагнозом «наркозалежність». І хоча ЗПТ — це один із найефективніших у світі способів лікування опіоїдної залежності, соціальні служби не зважають на цей факт і забирають дітей… Як результат, ми маємо зламані долі дітей, які опинилися у дитбудинках, і самогубства жінок, що не змогли пережити втрату.
4. Нам, наркозалежним жінкам, складно отримати медичну допомогу. Наша організація постійно фіксує випадки, коли жінкам через наявність діагнозу «наркозалежність» та «ВІЛ-інфекція» відмовляють у прийомі до лікаря чи у госпіталізації швидкою допомогою. І хоча параюристкам нашої організації здебільшого вдається зарадити критичним ситуаціям і допомогти жінкам, проте були випадки, коли пацієнтки потрапляли до лікарні надто пізно… І через згаяний час вони помирали!
5. Ми, наркозалежні жінки, живемо у ситуації постійної стигми та дискримінації з боку суспільства. Так, тема жіночої наркозалежності – незручна і табуйована в нашому суспільстві. Так, ми зазнаємо стигми і дискримінації від своїх родичів/ок, сусідів/ок, представників/ць влади, соціальних служб, правоохоронних структур, інших.
АЛЕ не можна вирішити проблеми мовчанням! Тому ми — спільнота жінок, які живуть із наркозалежністю, виступає ЗА — гендерну рівність, рівні права для кожної людини, незалежно від діагнозу, статі, соціального статусу, справедливе правосуддя! Наша мета – щоб наш голос був почутий!
——-
Нагадаємо, що Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА» створене за ініціативою самих жінок, які об’єдналися для реалізації своїх прав та свобод заради гідного життя у суспільстві з гуманною наркополітикою.
Сьогодні БО «ВОНА» є мережею регіональних лідерок, які працюють із наркозалежними жінками в регіонах, відстоюють їхні права і займаються адвокацією та мобілізацію спільноти. Наші активістки подолали шлях від наркозалежності до лідерства, тому розуміють проблеми тих, хто до них звертається. Всі консультації вони надають у форматі «рівна – рівній».
Більше інформації на нашому сайті:
