Нещодавно відбулося судове засідання, де розглядалася справа жінки з Донецького регіону: матері 2-х дітей, пацієнтки програми замісної підтримувальної терапії (ЗПТ). Звинувачення грунтувалося на основі заяви учнів Луцького вищого професійного училища №2, які проживають разом з жінкою в гуртожитку цього закладу. У заяві, як виявилося потім, написалої під диктовку заступника директора з виховної роботи. У документі мова йшла про наклеп на представницю ЖЖН, що полягав нібито у нападі жінки з ножем на учнів навчального закладу. Далі цю історію розповідає Ірина Ємельянова, регіональна представниця ВОЖН “ВОНА” у Волинській області, яка надавала допомогу жінці.

 

“Вона, а також ще жінки, як багато інших ВПО, приїхали у Луцьк, переживши ракетний удар по Краматорському вокзалу. Я зустрічала їх, допомагала з постановкою у програму ЗПТ та АРТ. Після довгої евакуації жінка захворіли і звернулися за допомогою до медсестри училища. Вони повідоміли, що мають ВІЛ та є пацієнткками програми ЗПТ. Після надання медичної допомоги медсестра розповіла багатьом мешканцям гуртожитку, що поверх заселили “віч@вими нарк@манами”.

 

Коли жінки подзвонили мені, я мотивувала їх написати заяву в поліцію про скоєння злочину, а саме про розголошення ВІЛ-статусу. Але жінки не мала ні сил, ні бажання, щоб розбиратися з медсестрою. Єдине їх бажання було, щоб їх залишили в спокою. Зрештою жінки таки пішли до директора училища і повідомили про вчинок медсестри. Він пообіцяв звільнити жінку та владнати конфлікт.

 

Потім ситуація ще більш загострилася. Почалися сигматичні висловлювання з боку персоналу, утиски, зневажливе ставлення. Тоді жінки знову звернулися за допомогою до мене, але боялися написати у поліцію заяву. Я їм допомогла скласти скаргу на ім’я директора навчального закладу, щоб знову сходити до нього на прийом. Я пояснила йому, що медсестра має відповідати за службовий злочин за статею 132 КК України. Директор пообіцяв, що медсестра буде звільнена з посади. Але з гуртожитку, де вона проживала з чоловіком, її не виселили. Жінка затаїла злобу і почала підбурювати місцевих жителів і персонал училища. Весь час проживання жінок в гуртожитку жінок стигматизували, провокували, перевіряли по 3-4 рази на день. Звичайно, що жінки нервували, на чіпляння могли не дуже чемно відповісти. Дійшло до того, що в ФБ на місцевих сайтах вийшла ціла серія публікацій про поведінку жінок. У коментарях під публікаціями місцеві жителі вимагали від мера викинути жінок на вулицю.

 

Кульмінацією цієї історії стала подача учнями училища заяви в поліцію. Насправді учні до 2 години ночі скакали на двоярусних ліжках, голосно сперечалися, сміялися. Жінка, в якої була температура і потреба вставати о 7 ранку, зайшла в кімнату і почала питати “Що в вас тут відбувається? Скільки вже можна? Якщо не заспокоїтися, то викличу поліцію і подзвоню коменданту”. На наступний день чоловік медсестри підмовив хлопців написати заяву в поліцію, тільки в його інтерпретації.

 

Жінка взагалі не хотіла йти на судове засідання, бо не вірила, що може донести свою правду. Я ледь вмовила її поїхати в суд і зрозуміти, що лишати себе захисту – самий гірший варіант з можливих.

 

На засіданні суду, після ознайомлення з текстом заяви, суддя з охмурим поглядом спитав: -” Вживаєш наркотики?”. Жінка почувалася дуже невпевнено у суді через відсутність знання своїх прав і свобод. Тоді я включилася у бесіду та відповіла, що жінка є пацієнткою ЗПТ. Після того, як жінка розповіла свою версію події, я зрозуміла, що якби мене не було, то й вирок міг би бути іншим.

 

До речі, перед самим засіданням жінка розповіла мені, що медсестра продовжує працювати і далі. А директор почав пояснювати, що він не може звільнити її під час воєнного стану. Це настільки обурило мене! Адже не важливо який час, важливі права людини, незалежно від її статусу чи соціального стану. А судді я розповіла, що опікуюся цими жінками з самого першого дня їх приїзду в Луцьк, знаю всі їх проблеми і не один кейс порушення їх прав мною зафіксований. Суддя закрив справу за відсутністю составу злочину.

 

Дякую нашим донорам, зокрема МБФ “Альянс громадського здоров’я” та The Global Fund, за можливість захищати права ЖЖН у різних містах України, де працюють РК і параюристки Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок ВОНА”.