Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок «ВОНА»

Цикл інтерв'ю "Потреби наркозалежних жінок-ВПО"

Продовжуємо цикл матеріалів про проблеми жінок, які живуть із наркозалежністю (ЖЖН). З якими складнощами щодня стикаються ЖЖН-ВПО, які бар’єри долають на шляху до лікування під час вимушеного переміщення — обговорюють представниці ВОЖН ВОНА.
 
📌 Координаторка регіональних представниць та параюристок Олена Зубленко, регіональна представниця з питань ЖЖН-ВПО у Дніпропетровській області Карина Мелікян, регіональна представниця у Волинській області Ірина Ємельянова, регіональна представниця у Львівській області Оксана Благиня актуалізують основні бар’єри для ЖЖН-ВПО.
 
📌 Які основні потреби наркозалежних жінок – ВПО?
💬 Олена Зубленко: Найактуальніші потреби ЖЖН, станом на зараз, якщо провести таку аналітику, яку ми зробили нещодавно з приводу шелтерів і поселення жінок, – це дефіцит шелтерів. На жаль, ЖЖН-ВПО фактично неможливо тимчасово поселити, крім кількох закладів на всю Україну! Я сказала б, що притулки, які поселяють ЖЖН, – це швидше виняток… Наркозалежних жінок просто не приймають, хоча саме вони дуже потребують такої допомоги, щоб мати можливість соціалізуватися та увійти в ремісію. Звідси – низка фінансових проблем у житті жінки та відчуття глухого кута.
💬 Ірина Ємельянова: У нашому регіоні питання ЗПТ/АРТ для ЖЖН-ВПО повністю задовольняється. Ми у ВОНА спільно з партнерами допомагали жінкам стати у програму, підібрати інфекціоніста/ку, дружнього/ню до спільноти, чи змінити схему лікування (за потреби). Допомагали у підписанні декларації з сімейним лікарем, також, за потреби, – отримати чи відновити документи. Жінкам надавали гуманітарну допомогу, консультації з правових питань. А ось громада часто дуже нетолерантно реагує на ЖЖН-ВПО. Ми неодноразово фіксували конфлікти у гуртожитках, також жінкам відмовляли у наданні медичної допомоги через ВІЛ/наркозалежність, що дуже прикро…
💬 Каріна Мелікян: На мою думку, основні потреби ЖЖН у Дніпропетровській області – це гуманітарна допомога, потреба у доступному лікуванні (як фінансово так і щодо часових меж). Також ЖЖН-ВПО потрібна психологічна підтримка та соціальний супровід, допомога в отриманні соціальних виплат, улаштуванні у притулки, пошук житла та дитсадка/школи для дітей тощо.
💬 Оксана Благиня: Основні потреби, як уже зазначали мої колежанки, – ліки: багато ЖЖН мають хронічні хвороби та потребують своєчасного лікування. Також погоджуюся, що необхідна гуманітарна допомога (їжа й гігієнічні засоби).
 
📌 Які основні проблеми, з якими стикаються наркозалежні жінки – ВПО на новому місці проживання?
💬 Олена Зубленко: Можу сказати, що у більшості регіонів ЖЖН-ВПО мають схожі проблеми. По-перше, це доступ до лікування АРТ/ЗПТ: десь ситуація краща, десь гірша, але ця проблема є. По-друге, доступ до лікування загалом (маю на увазі сімейних лікарів/ок). По-третє, проблеми з ресоціалізацією на новому місці, зокрема й до доступного житла та роботи. До всього переліченого часто ще додаються стигма та дискримінація, що значно ускладнює шлях до ремісії.
💬 Ірина Ємельянова: Я вже згадувала, що насамперед це нетолерантне ставлення місцевого населення до ЖЖН-ВПО, рівень стигми та дискримінації значно підвищився у різних регіонах. Наша – Волинська область – не є винятком. Багато наших клієнток мають труднощі з українською мовою, і це погіршує ситуацію. Окрема проблема – працевлаштування відповідно до фізичних можливостей. Вакансій без тяжкої фізичної роботи – вкрай мало, але навіть коли ЖЖН-ВПО звертаються по допомогу у працевлаштуванні, то брати їх не хочуть через статус. Частина жінок пішли на завод, проте їм складно витримувати такий графік через фізичні особливості та певні хронічні хвороби. Державні виплати мізерні, прожити на них майже неможливо. Тому важливо, аби громадські організації підтримували жінок та надавали бодай гуманітарку. Відсутність можливості влаштувати дитину в садочок поблизу місця проживання сім’ї – значно скорочує шанси на працевлаштування матері.
Ще одна проблема: велике перевантаження та черги до сімейних лікарів, що ускладнює доступ до медичних послуг ЖЖН-ВПО. Тут слід сказати про відсутність необхідної кількості дружніх медпрацівників, наприклад гінекологинь. А дискримінація часто призводить до того, що жінки відмовляються взагалі звертатися по допомогу. Непоодинокі випадки відмови сімейних лікарів. Звісно, намагаємося реагувати та писати скарги, але без системних змін – це складно.
💬 Каріна Мелікян: Я підтримую все те, що сказали мої колежанки. І хочу наголосити на ще одній проблемі: ЖЖН-ВПО, які приїхали з маленьких міст і потрапляють у великі міста (наприклад Дніпро), – досить складно адаптуватися, що, звісно, впливає на ремісію та бажання соціалізуватися. Особливо, коли жінка в активному вживанні – починає ще більше вживати на самоті. Навіть коли зустріне соціального працівника/цю, то не факт, що одразу стане на АРТ/ЗПТ, адже ЖЖН-ВПО часто мають фінансові проблеми. Ускладнюють ситуацію втрачені документи – тоді й починається пекло… Немає документів – немає НІЧОГО: ні соціальних виплат, ні лікування, ні гуманітарної допомоги.
Ще одна проблема – відсутність телефона, особливо коли треба зробити план лікування, підписавши декларацію. Звісно, ми шукаємо компромісні варіанти, наприклад, просимо родичів, але часто це вже історія про можливість відкриття статусу, а це теж не завжди слушне рішення.
Навіть якщо всі попередні бар’єри вирішено – питання роботи наступне за актуальністю. Наших жінок не поспішають брати працедавці, а інколи ЖЖН-ВПО – не можуть іти на тяжку роботу….
Окремо хочу виділити питання – домашнього та гендерно обумовленого насильства, адже наркозалежні жінки особливо вразливі до нього. Тим більше, що війна додає складнощів у психологічний чи психічний стан будь-кого із нас. А проблеми з поселенням у шелтери для постраждалих від насильства – нівелюють можливість ЖЖН вийти з цього кола.
💬 Оксана Благиня: Якщо говорити про наш регіон, то це подекуди некоректне ставлення на сайтах ЗПТ, особливо якщо не ВПО. Це й відмова у лікуванні, звісно, у поселенні в шелтер, пріоритет у наданні роботи жінкам із інших категорій населення.
 
📌 Яким чином можна вирішити проблеми ЖЖН-ВПО?
💬 Олена Зубленко: Передусім треба вирішити гуманітарну кризу. Я маю на увазі, що коли жінка приїжджає у нову область – вона часто не має коштів купити собі ті самі прокладки або гель для душу… Не може придбати харчі… Також є проблеми з наповненням цього набору та його доступністю (наприклад, без документів). Далі вже йдуть маршрути переадресації, зокрема між жіночими організаціями, відновлення документів, медична, юридична та правова допомога. Звісно, без об’єднання зусиль громадського та державного секторів – це зробити буде складно!
💬 Ірина Ємельянова: Проблеми у ЖЖН-ВПО в різних регіонах дуже схожі. Переконана, що кожна РК намагається домогтися полегшення життя жінок. Роль регіональних представниць ВОНЖ ВОНА – робота з органами влади та соціальними службами, аби вони виконували свої обов’язки. Ставилися до потреб ЖЖН без стигми і дискримінації. А в разі невиконання цих обов’язків наше завдання – допомагати ЖЖН боротися з наслідками нетолерантного ставлення. Реагувати і намагатися знайти вирішення на кожне звернення. Відомо, що жінки більше страждають у надзвичайних ситуаціях, на них лягає великий тягар. Тому наша мета – допомогти ЖЖН-ВПО адаптуватися на новому місці та оговтатися від психічних і фізичних наслідків війни.
Оксана Благиня: Тут уже зазначали про взаємодію, тож справді, ми повинні більше співпрацювати, зокрема громадський сектор. Наприклад, підписувати меморандуми та фіксувати кейси щодо переадресованих ЖЖН, і спільно вирішувати.
💬 Каріна Мелікян: Необхідно збільшити зустрічі із сімейними лікарями/ками, змінювати їх ставлення до ЖЖН-ВПО. Підвищувати обізнаність жінок про їхні права, надати контакти організацій, що надають допомогу, зокрема й нашої. Проводити більше заходів, аби наркозалежні жінки не потрапляли у ще складніші обставини, зокрема й ті, що спонукатимуть їх до скоєння злочинів.
Також треба розширювати партнерську мережу та покращувати взаємодію з місцевими органами влади, задля переадресації ЖЖН-ВПО до громадського сектора та надання їхньої підтримки за принципом “рівна – рівній”. Окремий пласт роботи – протидія стигмі та дискримінації на рівні загального населення.
 
Про заходи та допомогу від ВОЖН ВОНА – дізнавайтеся у наших регіональних представниць і параюристок: https://www.unwud.org/predstavnytstva-v-rehionakh/ та https://www.unwud.org/zhenshhin…/parayuristki-v-rehionakh/

———–
Нагадаємо, Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок ВОНА є мережею регіональних лідерок, які працюють з наркозалежними жінками в регіонах, відстоюють їхні права і займаються адвокацією та мобілізацією спільноти. Наші активістки подолали шлях від наркозалежності до лідерства, тому розуміють проблеми тих, хто до них звертається. Всі консультації вони надають у форматі «рівна – рівній».

Діяльність Всеукраїнського об’єднання наркозалежних жінок “ВОНА” відбувається за фінансової підтримки Альянс громадського здоров’я Alliance for Public Health за підтримки The Global Fund, а також за фінансової підтримки INPUD та Міжнародний фонд “Відродження”