Ми цінуємо наших активісток і те, що вони сьогодні роблять для жінок, які живуть із наркозалежністю. Насправді за гарними словами у наших постах, за посмішками стоїть велика праця. Бо часто достукатися до жінки, яка вже не вірить не тільки в себе, а й у світ і суспільство, яка закривається від світу, – це справжній виклик.

Марія Піджара регіональна координкторка Всеукраїнське об’єднання наркозалежних жінок ВОНА у Житомирі.

Стати Гердою…

«Наприкінці грудня всі організації проводять святкові заходи – ось і ми- ініціативна група ВОНЖ «ВОНА» ВОНА у Житомирі об’єдналася з нашими партнерами з жіночого клубу «Народжена бути щасливою», щоб захід був більшим. Та сталася накладка: саме в той час, яке було обрано для проведення заходу, мене запросили на «Академію параюристок» в Київ.  Я просто розривалася – і на навчанні хотіла бути, бо навчатися у пані Оксани Гузь – то дорогого вартує, і на святкову групу теж потрібно, бо я ж лідерка, дівчата без мене не зможуть…

Та я отримала найкращий для себе подарунок від своїх жінок. Мені сказали: «Їдь, ми все зробимо». Якщо чесно, то я думала, що нічого не буде. Але я була не права. Мої дівчата самі зорганізувалися, сконтактувалися з нашими партнерами і провели настільки шикарний захід, що я дивилася фотки й майже плакала.

Це жінки з самих різноманітних уразливих груп – і залежні, і хворі на важкі діагнози, і ті, хто довгий час потерпів від насильства, і ті, хто назавжди залишив вперше своє життя на окупованих територіях… Це жінки, які стали з попелу зруйнованого життя, в яких не було ні сили, ні бажання щось змінити. Та поступово я збирала їх до купи, навчалася, відігрівала, допомагала, вчила жити й захищатися, навчалася допомагати іншим, і потроху мої дівчата почали змінюватися. Не скажу, що було легко… Було по-різному…

Члени Житомирської ініціативної групи ВОНЖ «ВОНА» все роблять самі, без мого лідерського втручання й допомоги. Окремо дякую Ірині Сидорчук, моїй правиці й подружжя. Зорганізувалися, написали сценарій, скинулися невеликими коштами, зібралися… І від, знаходячись ще на навчанні, отримала фотозвіт – і знаєте, це був для мене найкращий різдвяний подарунок. Я нарешті побачила, що з переляканих мишенят мої дівчата раптом перетворилися на самостійних, сильних і красивих жінок, які не побоялися почати своє життя знову. Я пишаюся кожною з ними і щаслива за їхні успіхи.

Хочу загадати бажання, щоб кожна з нас стала Гердою, яка відігріє серце тим жінкам, хто вже ні на що не сподівається.»